(1) Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам'яною горою до самісінького ліска. (2) Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому - завжди холодна й різка джерельна водиця. (3) Трохи віддалік дорога круто забирала праворуч, і опускалася в/низ до річки, блакитний відблиск якої було [...] видно з/верху дерева. (4) На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював. (5) Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.
7. На місці пропуску в третьому реченні має бути слово
Сонце з батогом промін(1)я - вогнян(2)ий погонич.
Навпростець по небі - сині хмари в перегони.
На куделі верховіт(3)я сиве павутин(4)я
Підпирає далечін(5)ю гори сині.
Подвоєні літери треба писати на місці всіх цифр, ОКРІМ
Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29–36.
Антуан де Сент-Екзюпері
(1-8) Цей знаменитий поет-мислитель і пілот-винахідник став героїчною легендою Франції, коли на зміну героям приходили виконавці. Як живий, він усміхається до нас сердечною усмішкою в мільйонах книг, позбавлених спокусливого сюжету і все ж таки чи не найбільш читаних на всіх континентах. Він дивиться в Людину і шукає рідної душі, щоб навести на свою хвилю. «Я люблю пробуджувати в людині шляхетні почуття. Можливо, у мене покликання відкривати джерела». Джерела любові й самопожертви, обов'язку й відповідальності... Бо «бути людиною - означає бути за все відповідальним».
(9-16) Один з перших відкривачів повітряних просторів, Сент-Екзюпері зумів ніби з висоти поглянути на сучасний світ. Син віку техніки й сам людина науки, він був «страшенно невдоволений турботами своєї цивілізації», яка гарячково підносила над людиною систему матеріальних винаходів, забуваючи, що вони служитимуть лише опорою в пошуку духовних цінностей. Вічно тривожний і в щось заглиблений, він прозирав далеко крізь свою епоху, позначену наступом фашизму, який «накидав пріоритет одного народу над іншими народами, однієї думки над іншими думками».
(17-19) Екзюпері поважав розум, але думав, що «розум набуває цінності лише тоді, коли служить любові». Він неухильно йшов до великих істин, упевнившись, що найголовнішого очима не побачиш: найглибше бачиш тільки серцем...
(20-24) Кожен новий твір Екзюпері - це крок в опануванні нової смуги життя. Тридцяті роки принесуть йому багато відкриттів, бо це роки близького знайомства зі світом. Він їде до Індокитаю, об'їздить Німеччину. Він довіряє лише власним очам: «Мені плювати на режим: найважливіше знати, який тип людини створюється тим ладом».
(25-30) Насувалася катастрофа, не просто на нього - на Францію. І тут до нього приходять і стають над усім думи про кризу цивілізації - «спадок вірувань і знань, здобутих віками, не завжди виправданих логікою, але виправданих самих у собі, як шляхи, що кудись ведуть, бо вони відкривають людині її внутрішні простори». Усі надії письменник покладає на внутрішню силу французького Опору.
(31-35) Екзюпері знав, що не можна жити вчорашнім днем, не прозираючи в завтра: «Минулого не переробити, але теперішнє лежить у безладді, як матеріал під ногами будівничого, і вам належить виковувати майбутнє». Крізь тимчасові, ще не розв'язані війною проблеми він бачить найтривожнішу: «Повернути людям духовний зміст, духовні клопоти».
(36-39) У години самотності, що нагадувала самотність пустелі, поринав на дно спогадів і на розгойданих хвилях уяви плекав «Маленького принца». Він повертався в дитинство - крізь десятки років, наповнених болем утрат і гіркотою дум, - і вже не знаходив у ньому безтурботної радісної усмішки.
(40-46) Маленький принц дивиться на світ дорослих мудрими очима: він усе розуміє. У своїх міжпланетних мандрівках він натрапляє на ті самі феномени, які оселилися на Землі. Тільки він швидко проходить повз них зі смутною посмішкою, бо навіки прикутий душею до своєї маленької планети. Він уміє приручати, по-дитячому серйозно допитуватися. Але висміювати не вміє: він сприймає серцем. Він прийшов з планети, де треба щодня виполювати баобаби. Бо коли їх не розпізнати вчасно - потім не позбудешся.
(47-52) Маленький принц розуміє більше за дорослих, бо вони дивляться на світ до всього звиклими очима, і кожен заклопотаний лише собою. Тоді як «добре бачиш тільки серцем». Він знає також, що люди на землі не знаходять того, чого шукають: «тим часом його можна було б знайти в єдиній троянді або в ковтку води». Цей сумний світ примарився людині, яка зрозуміла, що розгубила духовну спадщину й опинилася серед пустелі.
(53-55) Тональність казки гармоніює з настроями Екзюпері тієї пори. Він жив одним прагненням — «брати участь»! «Мене почують тільки тоді, коли я й мої товариші будемо знову ризикувати життям за нашу справу».
(56-58) Було щось символічне в тому, що востаннє летів він над країною дитинства й останнього листа написав до матері. 31 липня 1944 року з Корсики майор Екзюпері зробив свій дев'ятий політ, з якого не повернувся.
41. «Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані - і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська», - це портрет
44. «З серії кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин», — сказано про твір
51. «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя... послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному», — писав про своїх батьків
53. «Чомусь я часто, коли не щодня згадую про Сосницю і про вас усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий.., почав визирати в холодне чуже вікно — а чи не пливуть до мене в гості молоді літа деснянською водою на дубах», — писав про задум свого твору
54. У рядках «Із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки» йдеться про
56. Появу в кінці XX століття «нової літератури, іронічної, видовищної, котра пародіювала ідеологічні кліше, відроджувала форми барокової гри, озвучувала новий маскарад персонажів і ролей» пов'язують із
Прочитайте наведений текст.
Добро завжди має перемагати — це ми знаємо з дитинства. Але ж відомо, що будь-яка перемога пов'язана з певним насильством.
Як добро має перемагати в нашому недоброму світі?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.