(1) Чогось непокоїться хлопець, чомусь безпричинно тягне його в глибінь вечорів, де місяць і зорі ворожать угорі. (2) Ідеш шляхом, і здається тобі, наче от-от зі щастям зустрінешся. (3) І, як загадкові лісові [...], кличуть далекі дівочі пісні. (4) Він часто поривається до них, але близько не наважується підійти. (5) І не тому, що несміливий, а тому, що потаємна, ще нерозпізнана ним дівоча душа була святою для Романа. (6) Ще не знайшов тої, для якої зміг би небо прихилити.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила,
(1)забинтова(н/нн)а білим сміхом.
І в житті, як на полі (2)мі(н/нн)ому,
я просила в цьому (3)сторі(ч/чч)і
хоч би той (4)магази(н/нн)ий мінімум:
– Люди, будьте взаємно (5)(в/вв)ічливі!
Подвоєні літери потрібно писати в усіх словах, ОКРІМ позначеного цифрою
Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 28—32.
Східна культура як ключ до пізнання Україною себе
(1—4) Ми, європейці, надзвичайно мало знаємо Схід. Один гонконгський журналіст якось зазначив, що із західних публікацій про Схід складається враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд — це те саме, а Пекін вони вважають столицею якоїсь із цих країн.
(5–10) Натомість ґрунтовні знання Сходу допомогли б нам зрозуміти власну культуру, історію і власне місце у світі, особливо зважаючи на те, що історія розвивається за спіраллю. Були часи, коли на вищому щаблі опинялися східні країни. Коли європейці ходили в шкурах, китайці вже знали компас і суднобудування. А після буржуазних революцій піднімається за цією спіраллю європейська культура. Зараз знову на перше місце виходить Схід. І це тільки початок сходження...
(11, 12) Україна — по європейський бік межі між Заходом і Сходом. Треба навчитися користуватися цим розташуванням, не втрачаючи індивідуальності.
(13–16) Схід дає гарний приклад того, як, збагачуючись новим, можна зберігати ідентичність. Якщо ми викинули дерев’яних Перуна й Дажбога в Дніпро, то японці зберегли синтоїзм, прийнявши буддизм. Вони сприймають інше, органічно поєднуючи його з власним.
(17–22) Коріння західної культури дії можна пов’язати з християнством. Воно ставить людину в центр світу, підкорюючи їй природу. Людина Заходу справді відчувала себе царем природи. Атомна бомба й бактеріологічна зброя — це знахідки Заходу. Китайці, винайшовши порох, могли б завоювати світ, однак використовували порох протягом століть лише для феєрверків. Натомість європейці насамперед зробили з пороху гармати й мушкети...
(23–27) Різниця в наших світосприйняттях очевидна й у побуті, музиці, літературі тощо. Якщо для нас ужиткове мистецтво перетворюється на розкіш, то в Японії, наприклад, цінується не матеріал, а вправність: глиняна чашка, майстерно прикрашена, може коштувати набагато більше, аніж позолочена порцелянова чаша.
(28–32) Різні підходи й до музики. Ніхто не знає японського композитора рівня Бетховена чи Моцарта. І не тому, що їх немає, а тому, що всі японці — композитори й музиканти. Немає японця, який би не вмів грати хоч на одному інструменті. У європейців же навчати дитину гри на фортепіано — це вже підняти її на щабель вище від інших дітей.
(33–42) Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли європейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії — це був справжній шок. Французький літературознавець Жуль Ренар під впливом японського хоку писав: «Перше. Прекрасним є все на світі. Про свиню треба говорити так само, як про квітку. Друге. Я переконаний, що будь-який опис, що містить понад 10 слів, не є художнім. Третє. Стосовно майже всієї європейської літератури можна сказати, що вона занадто довга. Четверте. Життя треба зводити до його найпростіших виявів». Вінсент ван Гог звернув увагу на здатність східної людини годинами спостерігати за тим, що поруч, і бути від цього щасливою. «Вони що, міряють відстань до Місяця? Ні. Їх чарує саме те, що є поруч».
(43–48) Уміння в близькому побачити Всесвіт найкраще, як на мене, віддзеркалює хоку сучасного поета Іїди Дакоцу:
В росинку вгледівшись,
Що з листячка звиса,
Себе, самотнього,
під Місяцем побач.
(49–52) У цьому й відмінність між Заходом і Сходом. Західна людина намагається підкорити світ, стати наймогутнішою над природою чи над іншим народом (звідси безкінечні війни), а східна — намагається знайти своє місце в мікро- й макрокосмосі.
(53–55) Україні, нам з вами, розвиваючи цінності Заходу, варто дослухатися й до Сходу, щоб, не втрачаючи ідентичності, знайти золоту середину — своє місце у світі.
За І. Бондаренком, газета «День», 500 слів
28. Слово «шок» у висловленні «Ще більшу різницю у світоглядах демонструє література. Коли європейці наприкінці ХІХ століття долучилися до японської поезії — це був справжній шок» (рядки 33, 34) має значення, розкрите у варіанті
30. Непряма цитата з публікації одного з гонконгських журналістів про те, що «із західних публікацій про Схід складається враження, ніби для європейців Тайвань і Таїланд — це те саме, а Пекін вони вважають столицею якоїсь із цих країн», використана автором, щоб показати
31. На думку автора, об’єктивною причиною того, чому саме нині актуальним для України є завдання сприйняти світогляд Сходу, є та, що вказана у варіанті
35.«Зі своїм запорозьким бурлацтвом він самовільно влетів у метушливий світ олімпійських маскарадів, його сміх розітнувся голосною луною», — сказано про
38.«Сімейний побут українського народу з його великим потягом до особистої незалежності та самостійності в сім’ї часто призводить до крайнього індивідуалізму, а часто й до лайки, змагань і колотнечі», — сказано про тему твору
48.«Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади», — заявляє персонаж твору
Установіть відповідність між письменником і висловлюванням про нього.
1. Микола Куліш
2. Остап Вишня
3. Валер'ян Підмогильний
4. Павло Тичина
А. «Поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет згодився на цю роль... Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією...»
Б. «В основу написаного ним роману він поклав тему, яку не можна було назвати інакше, як чільною для всієї української літератури того часу: взаємини міста й села...»
В. «Багато його усмішок — це розгорнуті сцени, де дійові особи живуть і діють немовби на підмостках, вони такі сценічно довершені, що самі просяться аби їх зіграли!..»
Г. «Ох і драматург же був! Світ бачив по-новому і писав по-новому — як Тичина в поезії, Курбас — на сцені, Довженко — в кіно...»
Д. «За радянської влади ми не мали свободи. Тепер — свобода, незалежна Україна, і ми знову опинилися бозна в якому становищі...»
Споконвіків у суспільстві цінували різні людські якості: у тривожні часи — мужність, хоробрість, готовність до ризику, у мирні — працьовитість, виваженість, здатність до компромісів тощо. І нині одні прагнуть романтики, інші — віддають перевагу прагматизму
А які людські якості найбільше потрібні молоді в сучасному світі?
Щоб дати об`єктивну оцінку ваших знань, питання з розгорнутою відповіддю повиннні перевіряти спеціально підготовлені викладачі.
