(1) Бувало, у найтемнішу ніч, коли темрява билась у вікна, як хвилі безмежного моря, під вікном несподівано закрутиться веремія, у шибках процвіте цілий рій синіх, сірих, карих очей. (2) Здається, що підпливали вони на чорних хвилях як черідка цікавих рибок до самотнього в морі темряви вогника у вікні. (З) Нашумлять, наговорять і знову в темряву одлинуть. (4) Випаде сніг — зіб’є бучу: їхати на санях; гуртом їдемо в сусіднє село до старого вчителя в гості. (5) Метелиця, гребні, а з нами мов мара якась весела починає загравати: вигукуємо, сміємося, співаємо, підскакуємо на кожному гребні й, хапаючись одне за одного, перекидаємося в сніг. (6) Дядько чухає голову: невпокійна це й клопітна справа — од села до села перевезти в хуртовину хуру реготу. (7) Навмисне ми ніколи не шукали собі веселощів, ми їх одкладали на далі, «на колись».
З(1)поміж українських архітекторів варто відзначити Івана Левинського. За сорока(2)літню діяльність ним були зведені сотні будівель житлово(3)побутового та громадського призначення. Усе, створене ним, дивує, бо до будь(4)якої праці він підходив по(5)господарськи.
Унизу,(1) за Ворсклою,(2) розгорталася в заобрійну далеч мальовничі простори рідної Вкраїни,(3) звідти попід самі вікна підступало море народного життя з його журбами й радощами,(4) з чародійними пісенними вечорами,(5) сповненими поезії,(6) яка бентежила душу то піснею-задумою,(7) то лукавим жартом,(8) то щемкою сльозою.
НЕПРАВИЛЬНИМ є обґрунтування пунктуації, запропоноване в рядку
Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29–33.
«Прочитай мене...»
(1–8) Колись давно, коли й прабабусі твоєї не було на світі, жила собі в Англії дівчинка Аліса Ліддел. Аліса мала тата, маму та двох сестричок. А ще гувернантку, яка навчала сестричок Ліддел добрих манер. Бо ж не так-то воно легко запам' ятати незліченні правила ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за столом ніколи не брати першого кусня собі, і як розмовляти правильною мовою, без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх «ну» і «карочє»)... Атож, тогочасною Англією правила королева Вікторія, і доба дістала назву «вікторіанської».
(9–15) Хоч Аліса й була чемною, невситима допитливість брала гору над добрим вихованням. Крім батьків, сестер і гувернантки, в Аліси був вірний друг — пан Чарлі. Насправді його звали Чарльз Лутвідж Доджсон, а що він трохи затинався, то вимовляв своє прізвище «До-до-доджсон », тож сестрички і прозвали його — Додо (так зветься вимерлий вид незграбних птахів)... Але пан Чарлі на прізвисько не ображався, бо сам залюбки перекручував імена й віршики, особливо ж довжелезні занудні поемища з Алісиної читанки.
(16–20) Невтомний на прекумедні вигадки, в іграх він був Алісі та її сестрам найпершим товаришем, дарма що в гості приходив як товариш їхнього тата. Адже пан Чарлі був професором, ба більше — мав священицький сан! І такий поважний чоловік годинами регочеться з дітлахами! «Не інакше як світ кінчається!» — нишком обурювалась Алісина вікторіанська гувернантка.
(21–24) Дорослі вважали професора диваком, хоч він і написав силу-силенну премудрих книжок з математики й логіки. Та осібно стоять кілька книжок, підписаних псевдонімом Льюїс Керрол, як ось дві повісті про Алісу, що їх ти тримаєш зараз у руках.
(25–30) Усе почалося, коли Додо розповів Алісі найхимернішу казку, яку їй траплялося чути. Так народився великий письменник Льюїс Керрол. У казці мовилося про саму Алісу: як вона погналася була за білим кроликом й опинилася в країні, де всі правила летіли шкереберть. Хоч би які шалені пригоди випадали там Алісі, вона не злякалася — її й на хвилинку не полишила цікавість: а що ж буде далі? А всяк же знає: поки тобі цікаво — гра триває!
(31–37) Чарлі також це знав, бо гратися не розучився. Їхня гра продовжилася й тоді, коли Аліса підросла й запрагла перейти зі становища дівчинки, яку всі повчають, до рангу дами, перед якою всі шанобливо замовкають. І Керрол уволив це бажання, перенісши пригоди у світ за дзеркалом. Казка ця «із секретом»: у дзеркальному зображенні все обертається навспак. Дівчинка перед дзеркалом, тримаючи в правій руці помаранчу, побачить, що дівчинка в дзеркалі тримає помаранчу в руці лівій:
(38) — А якби я стояла по той бік дзеркала, то я б тримала помаранчу в правій?
(39–43) Доджсон засміявся і сказав, що це найкраща з усіх відповідей. Справді-бо, головне, так ніким і не з'ясоване питання — по який бік дзеркала ми перебуваємо? Котра з двох дівчаток є відносно другої відображенням? Може, задзеркальні люди вважають своїми відображеннями нас? Чи, як про це сказано в казці, — хто кому сниться?
(44–47) Усюди в Керрола світи дітей і дорослих протистоять одне одному. Невідомо, котрий з них сам письменник уважав за справжній, але малечу він любив далеко більше, ніж дорослих. Чи не тому мільйони дітей у цілому світі так люблять слухати ці чудернацькі історії.
(48) Настала й твоя черга їх почути...
За О. Забужко
29. Ім'я тієї самої людини вказано в усіх рядках, ОКРІМ
32. Відомі фізики й математики виявляють у дитячих книжках Керрола численні наукові парадокси й розглядають пригоди Аліси в наукових статтях. Цю особливість його творчості ілюструють усі наведені речення, ОКРІМ
«А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода — головою ляже, а вирятує: нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Коли жив, то, може, й досі пам'ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана ...»
48.«Пошли ж вам, Боже, щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами красну землю нашу українську, аби цвіла вона багатствами і згодою», — благословляє своїх дітей
49. «...Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих, що в них «розколюється «Я», навіть він іде в супроводі "низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа"...», — так пояснював появу одного зі своїх персонажів
50.«Ми з нею рідні. Ми з одного кореня. Мабуть, один лелека нас приніс. Батьки у нас безстрашні й невпокорені і матері посивілі од сліз», — каже про себе й Марусю Чурай
51.«Поет поринає і пориває за собою читача в розкоші молодого зору, слуху, дотику. Його "пейзажі споминів" — безконечно знадливі лемківським колоритом», — сказано про
З’ясуйте, кому з письменників присвячено цитовані поетичні рядки.
1. Тарас Шевченко
2. Іван Франко
3. Євген Маланюк
4. Василь Стефаник
А. «Я ж вам гармати слів повиставляв! Я ж ніс за вас камінного хреста, Аж захлиналась у сльозах земля! Так чом же вам заціпило вуста?..»
Б. «... "Стилет чи стилос?" ...Сумнів знову: Чи віск м’який, чи синя сталь? А за шатром напоготові Стоїть нездоланна печаль...»
В. «Сорок літ, як Мойсей по пустині, Він провадив народ за собою, В небо рвалися думи орлині, А життя вниз тягло, бо в долині бій завзятий кипів з темнотою...»
Г. «Пройдуть віки, настане вічне літо. І так, як ми, як з нами це було, над книжкою твоєї "Енеїди" нащадок схилить радісне чоло...»
Д. «Холодний Яр. Суботів. Чигирин... І дуб Залізняка, й круті байраки... І в думах воскресають із сивин Поборники свободи гайдамаки...»
Сучасний світ став надзвичайно практичним і прагматичним. Багато хто вважає сьогодні, що успішною може бути лише та людина, яка вміє логічно мислити й діяти за чітким розрахунком. Водночас історія доводить, що всі найуспішніші люди насправді були великими мрійниками.
Що потрібно людині для досягнення успіху в житті?
Щоб дати об`єктивну оцінку ваших знань, питання з розгорнутою відповіддю повиннні перевіряти спеціально підготовлені викладачі.
